Управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради

 




Колп Світлана

30.11.2014, 19:23
1
Личківська школа
Адміністратор, Керівник, Учитель

Шевченко і Україна. Він ніколи не уявляв  себе без неї. Україна для Шевченка – і рідна мати, і вічна життєва турбота, і смисл буття:

                                     

                                      Та не  однаково мені,

                                     Як Україну злії люде,

                                      Присплять, лукаві, і в огні

                                      Її, окраденую, збудять…

                                      Ох, не однаково мені.

          Зі своїх творів поет постає перед   поколінням ХХІ століття як великий людинолюб. Нам же сьогодні бракує любові один до одного, до рідної землі. Тарас, колишній кріпак, відірваний від Батьківщини, протягом десяти років  зневажений і принижений солдат царської армії пише:

 

                                     Я так її, я так люблю

                                   Мою Україну убогу,

                                     Що проклену святого Бога,

                                     За  нею  душу  погублю!

         Шевченко хоче бачити свій  народ вільним, а Україну – державою, тому стає активним членом Кирило - Мефодіївського товариства, бо об'єднання всіх слов'янських народів у єдину братню родину стала для Кобзаря шляхом у майбутнє його народу. Період «трьох літ» у Кобзаревому житті був найяскравішим творчим спалахом. Поет  жив в  Україні, вірив, що це на довгі роки, усвідомлював свою причетність до вирішення долі України – і зазвучало сильне, правдиве, і пророче слово:

 

                                   Не  смійтеся,  чужі  люде!

                                   Церков – домовина

                                   Розвалиться… і з- під неї

                                   Встане  Україна.

                                  

       Сім'я  «велика» і «вільна» у Шевченковому розумінні - сім'я  братерства - справжнього, на засадах любові і милосердя.

         У поезіях Тарас звертається до гайдамаків, уславлюючи  їх волелюбність, до козаків-запорожців  та  їх ватажків, називає синами, нагадуючи своїм сучасникам:                                                                      '                                   

                                   Було колись – в Україні

                                   Ревіли гармати;

                                   Були колись – запорожці

                                   Вміли панувати.

      Намагається пробудити у своїх  земляків прагнення об'єднатися і здобувати волю, бо надто любив їх і бажав доброї долі, як брат братам, як батько дітям, як поет пригнобленим і упослідженим,- не підносячи себе вище «отих рабів німих»

                                  

                                    Будем, брате,

                                   З баграниць онучі драти,

                                   Люльки з кадил закуряти,

                                   Явленими піч топити,

                                   А кропилом будем, брате,

                                   Нову хату вимітати.

     «Нова хата» - то, перш за все, щасливе і вільне суспільство. Будувати «хатину тиху і веселу» найкраще разом: « Розкуйтеся, братайтеся!», - рвуться увись Шевченкові слова, звернені  до співвітчизників, бо «нема на світі України, немає другого Дніпра».

                                     Ще як були ми козаками,

                                     А унії не чуть було,

                                    Отам-то весело жилось!

                                     Братались з вольними ляхами,

                                     Пишались вольними степами…

                                     Пишалася синами мати,

                                     Синами вольними.

   Ці рядки поезії «Полякам» є нагадуванням братам -слов'янам про минулий «тихий рай», що його запалили ксьондзи, «порізнили» і «розвели» український  і польський народ, який  Кобзар називає другом і братом і звертається із закликом  єднатися:

 

                                   

                                   Подай же руку козакові

                                      І серце чистає подай!

                                      І знову іменем Христовим

                                      Ми оновим наш тихий рай.

         Шевченкова поезія – це істинна історія України і її славних українців. Це пристрасний заклик до сучасників  схаменутись і бути людьми, бо « розкуються незабаром заковані люде», це погляд у майбутнє, сповнений надій і найкращих сподівань:

                                  

                                    І на оновленій землі

                                   Врага не буде, супостата,

                                   А буде син і буде мати,

                                   І будуть люди на землі.

  Тихо, як молитва, звучить:

                                  Обніміться ж, брати мої,

                                  Молю вас, благаю.

    Чи здатні ми сьогодні почути поетову молитву за рідний край, благання єднатися заради доброї долі і матері, і сина, і всіх, хто є зараз, і хто буде після нас на цій землі, оспіваній і оплаканій її люблячим і великим сином.

 



Залишати повідомлення можуть тільки зареєстровані користувачі
реєстрація